Веселчики – Дітки із затримкою психічного розвитку.

Дітки Веселчики- це дітки з уповільненим темпом розвитку, який проявляється у всіх навчально-пізнавальних процесах дитини. Вони як веселка -грайливі і непостійні. Дуже швидко зникає їхній інтерес до чогось постійного чи тривалого. Їм завжди хочеться змін і яскравих кольорів.

(ЗПР) – це психолого-педагогічне визначення для найрозповсюдженішого серед усіх відхилень, які бувають у дітей. Затримка психічного розвитку насамперед належить до порушення індивідуального розвитку особистості й виражається в уповільненому темпі дозрівання різних психічних функцій. Ці особливості можуть бути спричинені як біологічними, так і соціальними факторами, а також різними варіантами їх поєднання.

Недорозвиток ігрової діяльності – дитина не приймає за­пропоновану їй ігрову роль, не дотримується правил гри, віддає пе­ревагу рухливим іграм. У процесі сюжетно-рольової гри така дитина діє з ігровим матеріалом стереотипно, стикається з труднощами при виконанні окремих ролей;

Недостатня пізнавальна активність, швидка втомлюваність, виснажуваність, які серйозно гальмують ефективність розвитку і на­вчання дитини. Швидка втомлюваність призводить до зниження працездатності, що негативно впливає на засвоєння знань;

Нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;

Недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці. Дитина не розуміє, як слід поводити­ся з дорослими, може бути нав’язливою. Такій дитині складно дотри­муватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо;

Слабка пам’ять у дітей із ЗПР часто привертає увагу педагогів. Діти мають труднощі під час запам’ятовування букв і цифр, таблиці множення, віршів. Довільна і мимовільна пам’ять у дітей із затримкою психічного розвитку є слабкою;

Крім загальних проявів особистості дітей із ЗПР у них інколи проявляються такі риси, які зумовлюються хворобливими порушеннями функціонування нервової системи. На тлі надлишкової виснаженості, загальмованості нервових процесів у деяких дітей проявляються такі характеристики, як млявість, боязкість, плаксивість. На порушення поведінки негативно впливає і мікросоціальне середовище, в якому ці діти виховуються, особливо їх положення в колективі, досвід неуспішності навчання в школі.

• Слід постійно спрямовувати свої зусилля на розширення у дитини знань та уяв­лень про навколишній світ, учіть спостерігати, порівнювати різні предмети, знаходити між ними спільне та відмінне.
• Для цього необхідно ознайомлювати ді­тей з конкретними речами, явищами, формувати уявлення про взаємини між людьми.
• Варто залучати дитину до праці, щоб вона на власному чуттєвому досві­ді засвоювала знання про предмети домашнього вжитку, інструменти тощо.
• Ді­яльність з використанням певних предметів полегшує засвоєння їхньої назви, розширює уявлення про їхні особливості, призначення тощо.
• Так дитина засвоює елементарні поняття.
• Дитину потрібно вчити розповідати за сюжетними картинками. Для цього мож­на використовувати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів.
• Під час розглядання малюнка дорослому слід керувати сприйманням дитини, приверта­ти увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їхнє значення, активізувати мовлення дитини.
• Слід вчити дитину розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, роз­міщення їх у просторі. Засвоєння сенсорних еталонів та розуміння просторових відношень має велике значення як для інтелектуального, так і для мовленнєвого розвитку дитини.
• Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками і набу­ває складнішої граматичної структури.
• Для розвитку розумових дій дитину слід вчити порівнювати предмети, підводити її до розуміння, що порівнювати –  це значить визначати схоже і відмінне.
• При порівнянні предметів слід допомагати дитині, ставлячи запитання. Скажімо, по­рівнюючи огірок і яблуко, можна запитати дитину: «Що це?», «Як вони назива­ються?», «Як вони відрізняються за кольором, формою, величиною?», «Де вони ростуть?» тощо.
• Дитину слід вчити групувати різні предмети за спільними озна­ками та називати групу узагальнюючим словом – овочі, фрукти тощо. Для цьо­го слід використовувати серії карток із зображенням різних тварин, птахів, дерев, квітів, овочів, фруктів, ягід, одягу, меблів, посуду тощо.
• Дуже важливо навчити дитину цілеспрямовано планувати свою діяльність. Для цього слід вчити дитину виконувати роботу поетапно і позначати кожен етап від­повідним знаком, наприклад, певною геометричною фігурою. Коли дитина засво­їть уміння успішно виконувати роботу, користуючись знаками, вона зможе пере­йти до самостійного планування своєї діяльності.
• Дбаючи про розвиток дитини, слід вчити її гратися, зокрема сприяти розширен­ню тематики та сюжету ігор. Обов’язково слід вчити дитину виконувати певні ролі, дотримуватися правил гри.
• Для цього необхідно частіше гратися з дитиною, беручи на себе ініціативу, як у виборі теми, так і у розгортанні сюжету та вста­новленні правил гри. Наприклад, щоб дитина почала гратися у магазин, слід сфор­мувати у неї уявлення про те, що там відбувається. Тому спочатку потрібно разом з дитиною побувати у магазині, звернути її увагу на те, що роблять продавці, ка­сири, як до них звертаються відвідувачі магазину, що вони купують.
• Повернув­шись додому зі свіжими враженнями, можна починати гру.

• Зосередьте увагу на сильних сторонах учня та опирайтеся на них у процесі навчання.
• Водночас будьте готові до того, що доведеться поступово заповнювати прогалини в знаннях, уміннях і навичках школяра;
• Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтеся точно та лаконічно. Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини;
• Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи слуховий, візуальний, маніпуляційний підхід. Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене;
• Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію до навчання;
• Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижену психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі потрібно пояснити чи показати щось багаторазово;
• Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань;
• Спільно з учнем поетапно аналізуйте виконання завдання;
• Завдання мають відповідати можливостям учнів і виключати відчуття стійких невдач;
• Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, однак занадто тривале виконання однієї вправи може втомити учня.