Важливо навчити дитину користуватися залишковим слухом. Результатом навчання буде покращення сприйняття мовленнєвих та немовленнєвих звуків. Розвиваємо слухове сприйняття за такими етапами:
- Визначення чи є звук чи немає.
- Визначення звідки чується звук.
- Визначення кількості звучань.
- Розрізнення гучного і тихого звучання.
- Розрізнення різних немовленнєвих звуків.
- Сприйняття та розрізнення на слух та на слухо-зоровій основі мовленнєвих звуків, складів, слів, словосполучень і речень.
Варто це робити в ігровій формі. Розпочинати потрібно з показу дитині предметів, що звучать та як вони звучать. Завдання виконувати різними способами, із зав’язаними , закритими долоньками очима, опущеною головою. Мовленнєвий матеріал має бути знайомий дитині. Звуки, слова, що вчили чи використовували і значення яких зрозуміле їй. Під час роботи з мовленнєвим матеріалом радимо виконувати так, щоб дитина бачила обличчя дорослого, показувати як під час мовлення рухаються губи, положення язика. Промовляти слова потрібно чітко, голосом нормальної сили. Важливо правильно підібрати відстань, з якої дитина сприймає звуки. Дорослий спочатку знаходиться на мінімальній відстані від дитини, потім відходить далі, ще далі.
Вправи для роботи:
- Дорослий стоїть за спиною в дитини і подає сигнал (дує в дудку, стукає в барабан, ложкою по каструлі), а дитина почувши сигнал реагує, піднімає вгору руку, плескає у долоні або голосовим сигналом: «є» або «немає», «чую» або «не чую».
- Дитина стоїть у центрі кімнати із зав’язаними (заплющеними) очима. Спереду, ззаду, праворуч і ліворуч знаходяться задіяні у грі члени родини. Учасники гри по черзі подають звукові сигнали (за допомогою музичних іграшок, будь-яких предметів, голосу), а дитина ручкою вказує, звідки чує звук. Якщо у занятті бере участь тільки один дорослий, він може змінювати місцеположення. У такому випадку необхідно стежити, щоб переміщення було тихим і обережним, оскільки дитина може сприйняти вібрацію через підлогу, рух повітря за умови різкого переміщення.
- Дорослий стукає в барабан (дує в дудку, дає сигнал дзвіночком, промовляє голосний звук тощо) один або багато разів. Потім, коли дитина навчиться рахувати, сигналів дають два, три і т. д. Звуки можна подавати за спиною дитини та з різних боків від неї (якщо заплющені очі). Спочатку вчать визначати: один чи багато разів подавався сигнал, а потім, коли дитина навчиться рахувати, — скільки сигналів прозвучало. На запитання: «Скільки?» дитина може відповідати, піднімаючи зображення однієї або багатьох фігурок, таблички з написами «один» або «багато» (пізніше — із цифрами), плескаючи у долоньки, тупаючи ніжкою один або кілька разів (пізніше — стільки разів, скільки було звучань), за допомогою слів «один» або «багато» (пізніше — «один», «два»).
- Спочатку дитині демонструють гучне і тихе звучання. Малюк спостерігає за тим, як сигнал подається. Потім поза полем зору дитини сигнал подають знову: сильний та слабкий почергово (наприклад: сильно та легко дують у дудку, вдаряють у бубон, вмикають тиху і гучну музику, тихо і гучно промовляють окремі голосні звуки, склади, слова). Гучність звучання добирається відповідно до можливості дитини сприйняти сигнал. На запитання «Тихо чи гучно?» дитина може відповідати словами, піднімати вгору руку («гучно») або опускати її вниз («тихо»), показувати картку одного з двох кольорів (наприклад: червона картка означає «тихо», а синя — «гучно») або використовувати інші знаки.
- Дитина знаходиться у центрі кімнати, її оточують стільцями, на яких розкладені барабан, бубон, дудочка, свисток, дзвіночок. Малюк заплющує очі, а дорослий стукає в барабан (дудить у дудочку, дзвенить дзвіночком тощо). Дитина розплющує очі і вказує на той інструмент, який звучав, або/та називає його. Доцільно варіювати різні звучання.
